Нил Гейман: Грамотные люди читают художественную литературу
Экология жизни. Люди: Людям важно объяснять, на чьей они стороне и почему, а также пристрастны ли они. Своего рода декларация интересов. Итак, я собираюсь поговорить с вами о чтении. Я собираюсь рассказать вам, что библиотеки важны. Я собираюсь предположить, что чтениехудожественной литературы, чтение для удовольствия является одной из самых важных вещей в жизни человека. Я собираюсь со всей страстью умолять людей осознать, что такое библиотеки и библиотекари, и сохранить оба явления.
Лекция о природе и пользе чтения (далі за посиланням)
Як визначити віршовий розмір: музичні поради
ЛІТЕРАТУРНИЙ ДИЛІЖАНС
Відеопрезентації життя та творчості зарубіжних письменників (https://padlet.com/oksana_yeriomina)
Что происходит в нашем сознании, когда мы читаем художественную литературу?
Нобелевский лауреат по литературе 2006 года Орхан Памук предлагает 9 ответов на этот вопрос. Можно соглашаться с ним или нет, но сами ответы несомненно достойны внимания!
9 вещей, которые происходят с нами при чтении:
1. Когда мы наблюдаем за героями и следуем за повествованием: тренируем свою способность находить смысл и главную идею в написанном.
2. Слова в нашей голове превращаются в картинки. То есть мы постоянно развиваем своё воображение.
3. Наш мозг при чтении постоянно сам себе задает вопрос: что из прочитанного реальность, а что воображение? Это меняет наше сознание.
4. Мы постоянно думаем от том, насколько реальны сцены, описанные в художественном произведении. Могут ли они произойти в нашей жизни? У нас меняется само чувство реальности.
5. Мы наслаждаемся точностью аналогий, властью повествователя, способом построения предложений, музыкой прозы.
6. Мы осуждаем или одобряем поведение героев, т.е. морально оцениваем их.
7. Мы чувствуем удовлетворение, когда понимаем написанный текст в полной мере, как будто автор писал специально для нас.
8. Наша память работает в очень напряжённом режиме, когда пытается запомнить все детали произведения. И из-за этого появляется ощущение, что этот конкретный роман был написан специально для вас. И только для вас.
9. Подсознательно мы всегда ищем тайну в романе. Как будто она всегда спрятана там для нас.
Я отримав освіту в бібліотеці. Абсолютно безкоштовно.
Рей Бредбері
Рей Бредбері
З історії книги та бібліотек
Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди
навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги
відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє. Грецьке "бібліо", латинське "лібер", семітське "сефер", арабське "китаб", подібно словяно-балтійському "книга", трактується однаково: предмет; твір або частина твору.
Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: каміння, глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк, метал.
Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.
Перші бібліотеки були складами в буквальному значенні цього слова. Найдревнішу, вік якої 5000 років, археологи знайшли на території колишньої Месопотамії (сучасний Ірак). Вона являла собою склад з 30000 глиняних табличок, що містили в основному укази і закони.
Шумерійці вже за 4000 років до нашої ери вміли писати. Вони користувалися піктографією - малюнковим письмом. Поступово малюнки спрощувалися й ставали значками, слова позначувались, - ідеограмами.
80 тому археологи почали розкопували шумерійські міста І в кожному знаходили гори табличок з клинописом. Інколи таблички були акуратно розкладені по плетених корзинах. До корзин були прикріплені глиняні ярлики, наприклад: "Документи, що стосуються саду", "Документи, що стосуються майстерні ткачів"
Єгипетський папірус ріс в дельті Нілу. Його стебла легко розчіплювались на волокнисті стрічки. Вони вкладались поряд, так, щоб утворювалась широка смуга. Другу смугу викладали перпендикулярно до першої. Згори їх притискали важким камінням. Рослинний сік, витиснутий цією вагою склеював смуги в суцільний шматок. Кілька таких шматків з`єднували в довгу смугу, вигладжували, згортали у звиток. Перемотували звиток, користуючись палицями. Звиток ділився на стовпчики - своєрідні сторінки. Конструкцію книги-звитка підказав матеріал - папірус, який легко згортається. В бібліотеці Британського музею зберігається рідкість - Папірус Гарріса. У ньому понад сорок метрів. Книги-звитки з папірусу виявилися прекрасним винаходом. Цей спосіб написання книг проіснував багато тисяч років.
Давньоєгипетські книги написані ієрогліфами. Прочитали ієрогліфи тільки в позаминулому сторіччі. Над їх розшифруванням працювало багато вчених. Особливо велику роль відіграв французький дослідник Жан Франсуа Шампольйон (1790-1832).
Бібліотеки Давнього Єгипту мали каталоги. До нашого часу дійшли лише невелика частина з них. В одній з єгипетських бібліотек перелік книг був написаний на стіні храму.
З сивої давнини, коли виникли перші бібліотеки їх зберігачі турбувались за те, щоб книги не пропадали. Цій меті слугував книжковий знак. В наш час він називається ex libris - екслібріс, що в перекладі з латинської означає: "з книг". Тому, хто викрав книгу-звиток з бібліотеки, загрожувала сувора кара. При деяких фараонах - страта. Доля єгипетських бібліотек була сумна. Завойовники - варвари не щадили бібліотек. Звитки написані на папірусі були не міцними. До нашого часу дійшла дуже мала частина їх.
Крім того, в різних країнах світу книги виготовляли на бересті, пергаменті та шовку.
Перші книгосховища, про які маємо достовірні свідчення - це бібліотеки глиняних плиток з клинописом Ассирії, Вавилонії, Урарту. В бібліотеці Ашшурбанапалабулу не менше 20 тис. глиняних плиток. В бібліотеці працювали астрономи і астрологи, граматики і математики, будівельники і лікарі, юристи, письменники і жерці.
Бібліотеки древніх єгиптян були призначені тільки для царів і жреців.
Афінська бібліотека VІ ст. до н.е. складались з книг, що були написані на дощечках, шкірі і папірусі, в ІІІ ст. д.н.е. виникла Пергамська біб-ка та її суперниця Олександрійська бібліотека єгипетських царів-бібліофілів - Птолемеіо. В ній нараховувалось не менше 200 тис. сувоїв.
В стародавній Греції і Римі були і особисті зібрання книг: Еврипіда і Демосфена, Платона і Аристотеля. Цицерон мав бібліотеку в Римі і на приміській віллі. Першу публічну бібліотеку заснував в Римі в 39 р. д.н.е. друг Вергілія і Горація - Гай Азіній Поліон.
Римляни придумали публічну бібліотеку, хоча й у трохи дивній формі. Будь-хто міг почитати книгу в... лазні – там була спеціальна кімната, де книги не піддавалися впливу води і пари. Лазні в Древньому Римі будувалися всюди, виходить, і з бібліотеками не було проблем.
Перші книги, схожі на сучасні, з`явились приблизно у I сторіччі н. е. Називались вони кодексами (в буквальному перекладі - книга з дерева). Уявіть собі дощечку з поглибленнями. В них заливався розплавлений віск. Писали по воску гострою металевою паличкою - стилем. Декілька таких дощечок з`єднували шнурком у книги. Поступово стали робити сторінки з більш легкого матеріалу: спочатку папірусу, а потім пергаменту.
В середні віки виникли майстерні письма - їх називали скрипторії. Щоб суцільний текст легше читався його ділили на шматки червоними лініями. Робив це майстер, який називався рубрикатором. Поля книг часто покривались орнаментами. Це була робота іллюмінатора. Заможні люди замовляли для книг дорогі оправи, прикрашені сріблом, золотом та дорогоцінним камінням. Але й ті книги, що не мали таких оправ були дуже дорогими.
Найбільше книг зберігалось у монастирях, де до них відносились дуже бережно. Якщо книжки видавались другому монастирю, церкві або приватній особі, за них брали великий заклад.
Власний спосіб переписування книг завели університетські майстерні. З книги. що зберігалась в бібліотеці, робилась одна головна копія. Вона називалась "екземпляр" (від латинського слова exemplar - приклад, зразок). Екземпляр зберігався в університетській майстерні письма в вигляді окремих зошитів. Студент брав такий зошит за плату, переписував її, повертав і отримував наступну. З тих часів збереглось приблизно тисяча таких університетських книг.
Папір винахід китайський. З`явився він тут, приблизно в ІІ сторіччі. Виготовляли папір з обривків шовку, ганчірок, зношених рибальських сіток та кори дерев.. Все це подрібнювали та перемішували з водою. Суміш наливали тонким шаром на тонку сітку з бамбуку, вода витікала, на ситі утворювався тонкий шар паперової маси - майбутній паперовий лист. Його сушили та проклеювали.
Ця основа виробництва паперу збереглась дотепер, окрім сировини. Сьогодні сировиною для виготовлення паперу виступає деревина, а з ганчірок виготовляються лише найкращі сорти.
З Китаю папір почав рухатись Корею та Японію, потім в арабські країни і, нарешті, в Європу. Вчені підрахували швидкість цього мирного "завойовницького" походу - приблизно тисяча кілометрів за сто років!
Історія зберегла ім`я китайського коваля Бі Шена. В середині ХІ ст. він навчився складати з окремих літер з зображенням одного знаку цілу друкарську форму. Він вирізував письмові знаки на глині та придумав спосіб багаторазового використання набору.
На початку ХІІ ст. в Німеччині був створений напис на глині, видавлена за допомогою окремих літер. З такими літерами працювали ювеліри, котрим потрібно було отримувати написи на металі, та палітурники, які літерами видавлювали написи на палітурках.
Спосіб друку відтисками - типографію, що зберегла багато найголовніших властивостей до нашого часу, і винайшов в ХV столітті Йоганн Гутенберг.
Шрифт книг, надрукованих фарбою, виготовленою по рецепту Гутенберга, дотепер дивує соковитістю й силою.
Знаменита Біблія Гутенберга дійшла до нас в декількох примірниках. Вона дуже гарна. В книги є одна особливість. Друкована, вона схожа на рукописну. Друкованим способом в ній виготовлено лише текст. Заголовки та узори малювались від руки червоною та золотою фарбами. Біблія Гутенберга, надрукована на пергаменті була надто дорогою... Тому після декількох унікальних пергаментних примірників він почав друкувати книгу на папері. Висока ціна пергаменту затримала б розвиток друкарської справи, але на той час був вже відомий папір.
У період середньовіччя книги писали тільки в монастирях. Там же збиралися бібліотеки. У 1250 р. засновано Паризький університет (перший світський університет у Європі) і при ньому бібліотеку. В епоху відродження для бібліотек почали будувати розкішні будинки. Бібліотека у Флоренції збудована за ескізами Мікеланджело.
У 1753 р. була заснована у Лондоні Бібліотека Британського музею. За даними 1972 р. фонд нараховував 8,5 млн. книг, більш 20 тис. екземплярів рукописів на європейських мовах, багато літератури на східних мовах. У фонді унікальні збірники рукописних книг (єгипетських, грецьких, римських папірусів), інкунабул, видань часів Англійської буржуазної революції 17 сторіччя та Великої французької революції. Бібліотека Конгресу у Вашингтоні , одна з найкрупніших бібліотек світу, Національна бібліотека США , центр національної бібліографії заснована у 1800 р.
У Київській Русі першу бібліотеку зібрав Ярослав Мудрий. Вона була заснована в 1037 році при Софійському соборі. У ній зберігались церковні твори і література з світової історії, географії, астрономії, філософії. Крім державних актів, у ній були історичні твори візантійських авторів, давньогрецьких філософів і істориків: Арістотеля, Геродота, Плутарха.
Пам’ятний знак на місці першої бібліотеки, заснованої Ярославом Мудрим (м. Київ).
На жаль, книгозбірня майже повністю згоріла під час пожежі в монастирі 1718 року.
На нашій землі, до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була справжнім витвором малярства. Характерною пам'яткою середньовіччя є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556—1561 рр., у селі Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належав Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія — зображення місцевої флори.
Що означає в історії книгодруку 1564 рік? 1 березня цього року в Москві Іван Федоров, який ввійшов нашу історію під достойним ім`ям Першодрукаря, разом зі своїм учнем Петром Мстиславцем випустив першу книгу "Апостол". Видаючи в Львові знову "Апостола", Федоров в передмові до неї згадує, що його переслідували. Така доля багатьох першодрукарів. В Львові Іван Федоров випустив і "Часівник" (1565р.) - книгу, яка включала молитви впродовж дня. По таких книгах не лише молились, але й вчились грамоті. "Часівник" був невеликого формату, його було зручно носити з собою., але саме тому ці книги погано збереглись. "Часівник" Івана Федорова належить до великих книжних рідкостей.
В 1574 році Іван Федоров видав першу друковану "Азбуку", яка збереглась лише в одному примірнику. Книга знаходиться в США, в бібліотеці Гарвардського університету.
У Івана Федорова були на слов`янських землях попередники. В кінці ХV століття в Кракові почав друкувати слов'янські книги, використовуючи кирилицю, Фіоль Швайпольт, а після нього білоруський вчений та просвітитель Франциск Георгій Скорина, що жив та працював в Празі, а потім через переслідування, перебрався в Вільно, де й продовжив друкувати книги. Важливою особливістю книг, які видавав Георгій Скорина, була їх мова, що поєднувала в собі церковнослов`янську та білоруську. В його книг дуже гарний шрифт, вишукані заставки та буквиці. Незвичайний для тих древніх часів титульний лист: "Библия русска, выложена доктором Франциском Скориною из славного града Полоцка".
Існують відомості, що в Москві, ще до Івана Федорова було надруковано декілька книг. Але на них не вказано ім`я друкаря та відсутня дата виходу в світ. Друк у них досить недосконалий, тому й припускають, що вони з`явились раніше, чим книги Івана Федорова.
Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.
Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: “Часословець”, “Анфологюнъ” 1619 р. (1048 сторінок), “Книга о въръ единой“ 1619 р., “Божественная літургія” 1620 р., “Номоканонъ”1620 і 1624 р., “Беседы І. Златоустаго”1623-1624 р., “Псалтыръ” 1624 р. та інші.
Майстри книжкової справи Лаври дбали про вишукану зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.
Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник 1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р., “Напрестольне Євангеліє “1697 та 1707 р. і т. п.- все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.
У третій чверті XVI ст. друкарство твердо осіло на заході української землі. Крім Львова, де діяла друкарня Ставропігійського братства, відомі також друкарні Михайла Сльозки, єпископа Арсенія Желібарського, єпископа Иосифа Мумлинського. Українську книгу друкували у Стрятині, Крилосі, Угорцях, Перемишлі, Острозі, Дермані, Костянти нові, Почаєві, Рахманові, Луцьку, Кременці, Житомирі. На Київщині лише в самому Києві діяло три друкарні, а також були друкарні у Фастові та Бердичеві. На Чернігівській землі найбільшою була друкарня в Чернігові. На Поділлі було сім друкарень.
Вже сама кількість друкарень свідчить про значний розвиток книгодрукування в Україні. Наприклад, Львівська друкарня в 1591— 1622рр. видрукувала 13 книжок, Острозька 1574 — 1595рр. — 18. Київська лаврська друкарня за перші 15 років свого існування видала 40 книг, серед яких переважно монументальні видання по 500 — 1550 сто-рінок. Наприклад, відомий «Требник» митрополита Петра Могили мав 1670 сторінок. На кінець XVIII ст. тут було видрукувано понад 250 книг. Почаївська друкарня з 1730 р. до кінця XVIII ст. випустила 187 книг, Чернігівська за значно коротший строк — більше 50.
Серед імен першопечатників історія зберегла наступні: Мстисливец Петро Тимофєєв; Готан Варфоломей - любский печатник (м. Любек); Мессінгер Ганс (Бокбиндер) - датчанин; Тирасьєв Никифор; Андронік Тимофєєв Невєжа, Іван Невєжа (син Андроніка); Мамоничи Кузьма, Лев, Лука - власники друкарні в домі Мамоничів; Гарабурда Васль Михайлович; Аніка Феодір Феофан Псковитянин; Онисим Михайлов Радишевский (прибувший з Острогу); Федір Болобан (Вільно, 1604 г.); Микита Федеров Фофанов; Беринда Памве (молдавский уроженець, Київ); Тарасій Земка (Київ); Тимофій Олександров, власник приватної типографії з 1626 р. (Київ); Ієромонах Павло Домжив-Люткевич (помістя кн. Григорія Четвертинського), ієродиякон Сильвестр; Сперидон Соболь (Кутсинський монастир, 1631 р.); Михайло Сльозка (Львів, 1646 г.)
Найпершим фаховим продавцем книжкової продукції вважається друкар М. Сльозка. За старих часів, тобто в XVII-XVIII ст., книги продавалися насамперед у друкарнях. М. Сльозка винайшов нову форму розповсюдження друкованого слова: продавав видання Львівського братства, роз'їжджаючи по ярмарках.
В ХІХ сторіччі ручний набір став вважатися надто повільним, особливо для газет. В 1884 році з`явилась машина, котра повністю механізувала набір. Називалась вона лінотип. Її винахідник, майстер годинникар, американець німецького походження Отмар Мергенталер, заслуговує того, щоб його запам`ятали нащадки. Клавиші лінотипу схожі на клавиші звичайної друкарської машинки.
Способи швидкісного набору та друку спочатку буди придумані для газет та журналів. Потім їх перенесли на книги.
Сучасний лінотип не схожий на пристрій ручного набору часів Гутенберга, сучасна ротація не схожа на його друкарський станок. Але разом з тим вони найближчі родичі.
Найближчий спадкоємець літографії - офсетний друк, сучасний спосіб плоского друку. Дуже широко в сучасних друкарнях використовується фотонабір, спочатку він був ручним, а з часом став механізованим. Його швидкість набагато вища за всі інші способи набору.
Сьогодні в Україні найбільшою є Київська центральна наукова бібліотека академії наук, відкрита 1919 року. У 1977 році її фонд становив 8 млн. одиниць літератури. Львівська бібліотека ім. В. Стефаника має 6 млн. примірників, Харківська - ім. В.Г. Короленка - 5 млн. примірників
Зараз в великих бібліотеках широко використовуються й така форма зберігання книг як мікрофільм. З розповсюдження ПК започатковано нову еру розвитку друкарської справи, способів зберігання та тиражування видань.
Найстарішою бібліотекою Східної і Центральної Європи є бібліотека Вільнюського університету. Вона заснована при Вільнюській ієзуїтській колегії в 1570 році Великим князем Литви Жігимантасом Аугустасом і Вільнюським єпископом Альбініюсом.
В Росії перші публічні бібліотеки виникли у 18 сторіччі. У 1714 році за розпорядженням Петра І створена збірка книг у Петербурзі, яка у 1756 р. була передана Академії Наук. У 1756 р. була створена Наукова бібліотека Московського Університету, найбільша у дореволюційній Росії.
Найстаріша книгозбірня України – Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, яка в 2008 відзначила своє 400-річчя.
Американський магнат сталеливарної промисловості Ендрю Карнегі ввійшов в історію аж ніяк не завдяки своєму величезному багатству, що він заробив законними і незаконними методами і яке на той час поступалося тільки рокфеллерівському. Ні, Ендрю Карнегі залишився в історії як дійсний фанат бібліотечної справи. Він вірив у велике майбутнє англомовних народів і думав, що воно прямо залежить від вільного поширення знань. Засобом для цього він бачив публічні бібліотеки. Під кінець життя містер Карнегі витратив біля двох третин свого багатства на їхній розвиток: побудував і оснастив 3000 бібліотек в англомовних країнах, з яких 1800 – у США.
Перша у світі публічна бібліотека, що утримується за рахунок податків, – була відкрита в американському Бостоні в 1854 році. У заяві мерії міста було сказано: "Майбутнє демократії залежить від освіченості громадян. Освіченість громадян залежить від розвитку публічних бібліотек. Кожен громадянин має право на приналежні суспільству джерела інформації". Це була так звана американська мрія в її оригінальній версії: кожний може домогтися успіху, якщо буде мати необхідні знання.
Американський бібліотекар і бібліограф Мелвіл Дьюі був помішаний на ефективності бібліотечної справи і наприкінці ХІХ – початку XX століть одноосібно придумав усе те, без чого неможлива сучасна бібліотека: каталоги, відповідне розташування книг у книгосховищі, нумерацію, що полегшує пошук... Дьюі першим висловив очевидну нині думку: бібліотеки повинні бути відкриті допізна, щоб люди могли приходити в них після закінчення робочого дня. Він же розробив систему видачі книг додому і штрафів за їхнє несвоєчасне повернення.
У 1876 році Дьюі запропонував десяткову класифікацію DDC ( ДДК ). Класифікація призначалася для систематизації розстановки книг в загальнодоступних американських бібліотеках, включаючи бібліотеку конгресу США. Всі об'єкти в цій класифікації діляться на 10 основних класів знань. Згодом класифікація Дьюї послужила основою для розробки універсальної десяткової класифікації (УДК ) .
Зі смутком приходиться визнати, що бібліотека належить до тих об'єктів, які людина знищує з особливою завзятістю. Що там темне середньовіччя – достатньо згадати недавню історію. Німецькі нацисти влаштовували величезні багаття з книг. Китайські комуністи спочатку спалили книжкові збори монастирів Тибету, а потім ввійшли в смак і спалили свої бібліотеки – у них це називалося "культурною революцією". У 1992 році, під час громадянської війни в Югославії, сербські солдати підпалили боснійську бібліотеку в Сараєво, а потім убили пожежних, що спробували погасити полум'я. Афганські талиби спалили 50 000 найменувань книг. У США, є маса громадських організацій, що виступають за вилучення з бібліотек тієї чи іншої книги – наприклад, "Гаррі Поттера".
Як не дивно, великої шкоди бібліотекам міг заподіяти і письменник, а саме Максим Горький. Він задумав зібрати колектив авторів і переписати усю світову літературу – від Гомера до Олександра Дюма – у комуністичному дусі, а оригінальні добутки викинути з бібліотек. Однак Горький помер, і для радянських читачів Д'Артаньян залишився веселим авантюристом, а не, скажімо, борцем за права французьких трудящих.
З 90-х років ХХ століття розпочався процес формування електронних бібліотек в різних країнах світу. Так "бібліотека ХХІ сторіччя" створюється в Японії. З 1994 року в США була розвернена дослідницька програма Digital Libraries Initiative (DLI) по електронних бібліотеках. З 1995 року діє проект створення електронних бібліотек для країн "Великої сімки" - Bibliotheka Universalis. З цього ж часу здійснюється національна програма Великобританії "eLIB".
В 1998 р. при підтримці Російського фонду фундаментальних досліджень та Російського фонду технологічного розвитку розпочалася реалізація російського проекту "Російські електронні бібліотеки".
Сьогодні активно формується нова форма бібліотеки - медіатека. Частина медыатек формує фонди змішаного типу, а окремі - комплектуються лише електронними документами. Для медіатек будують сучасні будівлі. На фото медіатека міста Сендай, Японія.
Електронні бібліотеки, це розподілені (за темами) інформаційні системи, які дозволяють надійно зберігати та ефективно використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео та ін.), доступні в зручному для читача вигляді. Електронні бібліотеки передбачають колективний доступ до інформаційних ресурсів шляхом створення локальної мережі окремих бібліотек з перспективою об`єднання їх єдину, глобальну мережу інформаційних ресурсів.
Електронні бібліотеки створюються на базі бібліотечних програмних комплексів. В нашій країні найбільше використовуються:
- "УФД/ Бібліотека";
- АБІС (автоматизовані бібліотечні системи) "МАРК" та "РУСЛАН";
- ІРБІС (інтегрована розподілена бібліотечно-інформаційна система);
- "Liber";
- UNULIB;
- ALEF;
- koha;
- dspace та ін.
В мережі ІНТЕРНЕТ на сьогодні представлені провідні бібліотеки світу. Україна приймає активну участь в цьому процесі. Створюються регіональні та корпоративні електронні бібліотеки, як універсальні так і тематичні. Формуються фонди медіатек.
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЛІТЕРАТОРІВ ТА КНИГИ
Разом з іншими рабами Езопові було наказано зробити кількаденний перехід. Езоп звернувся до хазяїна з проханням дати йому легшу корзину, бо він значно поступається силою перед іншими рабами. - Вибери собі сам! — сказав хазяїн.
Езоп узяв найбільшу корзину з хлібом. Товариші сміялися з нього: він ледве дійшов до місця ночівлі. Але наступного ранку йому було значно легше нести свою ношу - раби повечеряли й поснідали кількома хлібинами.
До місця призначення Езоп ішов майже з порожньою корзиною.
Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечора¬ми ходити на площу Сапта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:
— Мій пане, я зобов'язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.
Данте відразу сказав:
— Яйце.
Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:
— З чим?
Данте:
— З сіллю.
Гомер - письменник, що не писав. Гомер давно вважається найвидатнішим письменником усіх часів, хоча він не написав жодного рядка. Усі свої твори Гомер тримав у пам'яті з тої простої причини, що не вмів ні читати, ні писати.
1727 року Вольтер перебував у Англії, громадськість якої була налаштована проти Франції. Одного разу, коли він прогулювався по Лондону, письменника оточила юрба. Залунали вигуки:
«Вбити його! Смерть французам!»
Вольтер не розгубився і, звертаючись до натовпу, мовив:
- Ви хочете мене вбити за те, що я француз! Та хіба я вже не досить покараний тим, що не англієць?..
Почулися оплески. Письменник спокійно пішов далі.
Данте Аліг'єрі, підсумовуючи свої міркування щодо мети та умов письменницької праці, висловив таку думку: «Ніжачись на перині м'якій, слави собі аж ніяк не здобудеш». І тим самим проголосив свою прихильність до аскетизму, дисципліни творчості, повсяк-денної виснажливої праці. Кілька століть по ньому більшість його творчих нащадків дотримувались таких же поглядів.
Жюль Верн протягом двадцяти п'яти років написав п'ятдесят пригодницьких романів, герої яких долали відстані між континентами, відкривали нові землі, блукали, мандрували, плавали, в той час, як сам автор роками не виїздив із рідного міста й половину з тих двадцяти п'яти років провів у своєму кабінеті.
Гюстава Флобера, відмовився від усіх принад життя, зачинився в маєтку Круассе й просиджував аж до темряви за своїм письмовим столом, багато разів переписуючи розділи роману «Мадам Боварі».
«Проваджу прикре життя, позбавлене всіх радощів,— скаржився він в одному з листів,— і мене підтримує тільки моя несамовита затятість, часом вона плаче від безсилля, але не здається. Я люблю мою роботу любов'ю нестямною і дикою, як аскет, волосяниця роздирає моє тіло».
Справжнім «рабом мистецтва» був і його земляк Оноре де Бальзак. Працюючи над «Людською комедією», він забував про все на світі. Безсонні ночі, які, він присвятив роботі над творами, виснажували його сили, відбирали роки життя, але він, не звертаючи на це уваги, працював і працював, збуджуючи себе небезпечним для його здоров'я напоєм — кавою.
Хтось з його сучасників не без іронії сказав: «Натхнення Бальзака дорівнює п'ятдесяти тисячам чашок кави».
Cвоєрідним «допінгом творчості» кава була й для Дені Дідро, і для Жан-Жака Руссо, і для Фрідріха Шіллера.
Коли до хворого Гейне прийшов знайомий письменник, поет почав перед ним виправдовуватись:
- Пробач, але в моїй голові зараз зовсім порожньо. Тільки що від мене пішов Н., ми з ним обмінювалися думками.
У російському відділі імператорської бібліотеки І. Крилов тривалий час працював сам. Згодом, за рекомендацією книголюба Смирдіна, йому допомагав писар Іван Бистров. Новий помічник побоювався, чи ж справиться.
- Книжки не вовки, не загризуть, а... цілком проковтнуть! - усміхнувся байкар.
Господар будинку, в якому наймав квартиру І. Крилов, склав контракт і приніс видатному байкареві на підпис. Там, між іншим, зазначалося: якщо з вини квартиранта будинок згорить, той зобов'язується сплатити шістдесят тисяч карбованців. Крилов підписав папір, тільки додав ще два нулі.
- Візьміть, - мовив він, повертаючи контракт господареві.
- Я згоден з усіма пунктами. Але для того, щоб ви були цілком забезпечені, я збільшив суму до шести мільйонів. Для вас буде добре, а мені однаково платити нічим.
Генріха Гейне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.
- Як ся маєш, як почуваєшся? - турботливо запитав друг.
- Як бачиш, не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, - жінки все ще носять мене на руках.
Майбутній поет Шандор Петефі 16-літнім підлітком вирушив у мандри по країні. Він був актором мандрівної трупи, писав вipшi. Часто голодний i не завжди тепло зодягнутий. Один із його друзів так описував свою першу зустріч з поетом:
- 3вiдкіля ви? — запитав незнайомий.
- 3-за власної спини,— тремтячи від холоду, різко обірвав Петефі.
- А тепер куди?
- Вперед, за власним носом, i дайте мені нарешті дорогу! — вигукнув він.
Одного разу Шандор Петефі попросився заночувати в монастирі. Монах привів його до комірчини, вказав на купу соломи в кутку, запитав для годиться прізвище i пішов.
Прокинувся Петефі від того, що хтось світить йому в очі ліхтарем, в якому горіла свічка. Це був абат монастиря.
— Чи не той ти Петефі, пicнi якого співає вся Угорщина? — запитав він юнака.
— Я Петефі,— злякано відпoвiв юнак, боячись, що його можуть вигнати. Про те, що його пісні співає народ, він не знав.
Священик звелів принести доброго вина i вечерю. Петефі до ранку читав абатові i монахам свої віршi. Йому дали грошей на дорогу, i він з легким серцем пішов до столиці.
Коли Пушкін вечеряв зі своїми друзями у ресторані, до нього підійшов знайомий граф і, побачивши щедрий стіл, сказав:
- Мені здається, у Вас багато грошей?
- Так, - відповів Пушкін, - я набагато заможніший від Вас, бо Ваш прибуток йде лише з одного маєтку, а в мене їх 36.
- Як це? - здивувався граф.
- А дуже просто: це літери російського алфавіту.
Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував "шліфувати" свої твори навіть після набору.
Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюго:
- Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати.
- Тоді чому ж ви не обрали іншої професії? - запитав Гюго.
- На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.
Бальзак був непрактичною людиною. Його обманювали видавці, спритні пройдисвіти втягували в сумнівні операції, обіцяючи великі прибутки. В результаті, як правило, замість прибутків Бальзак втрачав гроші, які вкладав у чергову операцію. І тільки почуття гумору рятувало його від горя і відчаю
Так, коли якийсь дуелянт розповідав у присутності Бальзака, що під час поєдинку його врятувало тільки те, що шпага супротивника наткнулась на дрібну монету в його нагрудній кишені, Бальзак сміючись зауважив:
- Якби я був на вашому місці, я б не врятувався!
Бібліотеки в стародавньому світі називались красиво "Аптека душі", або "Притулок мудрості"
У минулому цінні книги зберігались у монастирях, їх приковували довжелезними ланцюгами до столів та полиць
Забудькуваті читачі були у всі часи. В 1975 році в одну з англійських біблотек повернули книгу, яку читачка тримала 43 роки
У великому репертуарі Кропивницького особливе місце посідала роль куркуля Бичка з п'єси "Глитай, або павук". За цю роль артист не раз мав неприємності з боку експансивних глядачів. Один із них, наприклад, серед вистави вигукнув: "Бий його, бузувіра!". А якийсь нервовий чоловік в антракті побіг за куліси шукати "паскуду"...
Московський лікар Беркут у своїх спогадах розповідав, як Гоголь радив одному знайомому спробувати сили в літературі.
- Необхідні вправи, звичка, треба набити руку. Візьми собі за правило писати щодня протягом двох-трьох годин.
- Та що писати, коли в голову нічого не лізе?
- Отак і пиши: "Нічого в голову не лізе". Завтра що-небудь знову додаси і так далі. Наб'єш руку і будеш письменником. Так і я робив.
Своїм солдатським "георгієм" Садовський по праву пишався і часто розповідав історію цього ордена.
- Не аби який хрест, а солдатський, в бою завойований! - казав він.
- Було то під Шипкою. Хоч з "вольноопределяющихся", а солдат (не діло себе хвалити, а скажу) вийшов з мене справжній. У бою з рук здоровенного турка прапор вирвав. Що то подіялось! З усіх боків кинулись на мене турки кляті. Стрілянина знялась страшенна! Не знаю, не відаю, як до своїх добрався. А прапор таки доніс. Так я став георгієвським кавалером.
Славнозвісний Ганс-Крістіан Андерсен був відомий тим, що ніколи не дбав про свій одяг. Його старий потертий плащ добре знав увесь Копенгаген. Одного разу якийсь чоловік зачепив Андерсена на вулиці й в'їдливо запитав:
- Оцей злиденний предмет на вашій голові називається капелюхом?
- Андерсен спокійно відповів:
- А оцей злиденний предмет під вашим капелюхом називається головою?
Марк Твен одержав анонімного листа, в якому було одне слово "Свиня".
Наступного дня у своїй газеті він умістив відповідь:
"Звичайно я одержую листи без підпису.
Вчора я вперше одержав підпис без листа"
Якось викладач ліцею, де вчився Пушкін, викликав його до дошки і запропонував розв'язати алгебраїчну задачу. Пушкін довго переступав з ноги на ногу й писав якісь формули.
- Що ж вийшло? Чому дорівнює х? - спитав викладач.
- Нулю, - посміхаючись, відказав Пушкін.
- У вас, Пушкін, у моєму класі все кінчається нулем. Сідайте на своє місце й пишіть вірші.
Літературні дивацтва...
Анатоль Франс писав свої твори на старих листах, конвертах, запрошеннях, навіть візитках і квитанціях.Траплялось і так, що письменники «довіряли» свої твори не паперу, а виробам з порцеляни, віялам, хусточкам, як, скажімо, це робив французький поет Малларме.
Жан-Жак Руссо перед початком роботи стояв на сонці з непокритою головою, вважаючи, що гаряче проміння цього світила збуджує його філософську думку. Фрідріх Шіллер писав свої твори, тримаючи ноги в холодній воді, а Оноре де Бальзак полюбляв писати, стоячи босоніж на кам'яній підлозі. Болеслав Прус, працюючи над своїми романа¬ми, збуджував свою фантазію, нюхаючи міцні парфу¬ми. Агата Крісті диктувала друкарці черговий де¬тектив, лежачи в теплій ванні й ласуючи яблуками.
У Віктора Гюго була термінова робота. Щоб примусити себе виконати її, письменник обстриг наполовину голову й бороду, а ножниці викинув надвір. Поки відросло волосся, Гюго встиг закінчити роботу у визначений термін
Замолоду Олександрові Дюма закидали, що він страшенно забудькуватий. Іноді в сороковому розділі його роману з'являлася дійова особа, яка загинула в четвертому. Щоб уникнути подібних курйозів, письменник у зрілому віці робив з картону невеличкі манекени своїх персонажів. До манекена приклеювася ярлик, на якому вказувалось ім'я, вік, колір волосся і т. ін. Якщо хтось із героїв твору вмирав, письменник викидав відповідний манекен.
Крилов був у театрі на виставі своєї комедії "Урок дочкам". Ролі молоденьких дочок виконували дуже товсті артистки похилого віку.
Коли після спектаклю Крилова запитали, як йому сподобалася їхня гра, він відповів:
- Що ж, вони, як досвідчені актриси, грали дуже добре; тільки назву комедії слід би змінити: це був урок не дочкам, а бочкам.
ЛІТЕРАТУРНІ ЗАГАДКИ
Знает утка, знает птица,
Где Кощея смерть таится.
Что же это за предмет?
Дай, дружок, скорей ответ.
* * *
Как у Бабы у Яги
Нет совсем одной ноги.
Зато есть замечательный
Аппарат летательный?
* * *
Красна девица грустна:
Ей не нравится весна,
Ей на солнце тяжко!
Слёзы льёт бедняжка.
* * *
Я - царевна молодая,
Красотой, умом блистаю,
Но с одним лишь я изъяном:
Я - царевна ..?
* * *
Бачить - не бачить, чути - не чує. Мовчки говорить, добре мудрує. Кривду соромить, правди навчає, часом жартує...
Хто її пізнає?
* * *
Клубень, посрамивший всех от деда до кошки и прославивший мышку.
* * *
Персонаж басни Крылова, подрывающий устои векового дуба.
* * *
Мать-героиня, обиженная серым волком.
* * *
Специальность Айболита?
* * *
Самое выдающееся у Буратино?
* * *
Поэтический жанр, в котором автор не может обойтись без морали.
* * *
Абонентский ящик Маши Троекуровой.
* * *
Город в Англии, ставший писателем в Америке.
Енциклопедія для юних науковців та їх керівників
3 січня 2019 року відзначаємо 137 років із дня народження Джона Рональда Руела Толкіна - всесвітньо відомого англійського письменника, батька сучасної фентезі-літератури. Саме він подарував усім нам відомі епопеї «Гобіт, або Туди і звідти» та «Володар перснів».
Найцікавіше, що письменником Толкін став випадково. Вечорами він просто розповідав казки своїм дітям. Лише частина з них була перенесена на папір. І не просто записана, а ще й проілюстрована.
📖 Одна з таких книжок, це був «Гобіт», потрапила до студентки Джона Рональда. Дівчина була у захваті від цієї дивної історії і показала рукопис знайомому видавцю, який його схвалив. Таким чином, у 1938 році роман побачив світ. Книга мала успіх, читачі вимагали продовження історії, і Джону Рональду довелося засісти за головний твір його життя – «Володаря перснів».
Ми дуже раді такому випадку, адже зараз можемо насолоджуватися неосяжними світами, які створив Толкін!
20 ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ
35 ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО КНИЖКИ, ЯКІ ВИ МОГЛИ НЕ ЗНАТИ
1. Перше місце з-поміж усіх книжок у світі посідає БІБЛІЯ. А ось слів у Біблії приблизно 773700. Дослідники не полінувалися і порахували навіть кількість букв. Виявилося, що їх близько 3 566 480!2. Дитина 4-6 років найшвидше привчається до читання книжок.
3. Багато читачів утрачають цікавість до книжки на 18 сторінці.
4. Найпершими книжками в світі вважаються Месопотамські таблички, створені (на думку вчених) понад 5000 років тому.
5. Книжки-сувої були довжелезними і сягали 45 м завдовжки.
6. Кодекс гігас (Кодекс гігантів) - найважча книга в світі.
Книжка у дерев'яній палітурці 92 см заввишки і 50 см завширшки. Товщина книжки - 22 см, важить вона 75 кг і містить 624 сторінки. Коли створювалася книга, було витрачено приблизно 160 ослиних шкур.
7. Римскій імператор Марк Аврелій виплатив найбільший гонорар за книжку. Його отримав поет Оппіан.
8. Один з найдовших заголовків - у критичної книжки про театр, виданої в Лондоні в 1633 році. Цей заголовок складався з 45 рядків! Цікаво, що всі ці слова містили в собі лайку на адресу акторів і режисерів.
9. У шекспірівських книжках слово «любов» вживалося 2259 раз. І це в 10 разів частіше, ніж слово «ненависть».
10. Найбільшим словником вважається «Німецький словник», розпочатий Якобом і Вільгельмом Гріммами в 1854 році. Роботу над словником продовжили інші автори, і працю була закінчено в 1971 році. Обсяг словника 34519 сторінок, а виданий він був у 33 томах!
11. Найпопулярним книжковий героєм був саме Наполеон.
12. У стародавні часи книжки приковували до полиць ланцюгами, бо вони вважалися дуже цінними і дорогими. А на поліцію ставили корінцями всередину.
13. На честь 400-річчя міста в Ріо-де-Жанейро випустили книгу з... нержавіючої сталі. 200 аркушів цієї книжки повертаються навколо сталевий осі. А важить вона 3 тонни!
14. Дванадцять найменших книжок світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 тисяч слів і Конституція Франції.
15. Людина, яка краде книжки, називається "бібліоклептоманом". Один з найвідоміших бібліоклептоманов - Стівен Блумберг, який викрав понад 23 000 рідкісних книг з 268 бібліотек. Щоб укомплектувати свою колекцію, яка оцінюється приблизно в 20 мільйонів доларів, Блумберг застосовував найрізноманітніші методи: іноді він пробирався в бібліотеку через вентиляційну систему і навіть шахту ліфта.
16. 68 % всіх книжок у світі купують жінки.
17. Большість книжок купують люди, старші 45 років.
18. Люди пересічно за тиждень приділяють читанню 7 годин.
19. Найпершою книжкою з точно встановленою датою видання є Псалтир, випущений 14 серпня 1457 року Йоганном Фустом і Петером Шеффером - старшим помічником Гутенберга.
20. Під час читання книжок наші очі дивляться в різні боки.
21. В Абхазії було виявлено єдину в світі книжку з каменю. У ній 20 кам'яних сторінок.
22. Найдрукованішим автором детективів названо Агату Крісті.
23. З 1996 року святкується Всесвітній день книг і авторського права.
24. Перша книга, набрана на друкарській машинці, - «Том Сойєр» Марка Твена.
25. Бальзак прочитував роман на 200 сторінок за півгодини.
26. Т. Едісон читав відразу 2-3 рядки, запам'ятовуючи текст мало не сторінками завдяки максимальному зосередженню.
27. Італієць Ріо Козеллі збирає колекцію найнудніших в світі книжок. У ній близько 10 тисяч томів. Один італійський поет-невдаха, дізнавшись, що всі його твори є у Козеллі, мало не наклав на себе руки.
28. З-поміж книжок, написаних або задуманих за ґратами - «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса, «Подорож пілігрима» Джона Баньяна, «Тюремна сповідь» Оскара Уайльда, «Державець» Ніколо Макіавеллі.
29. Стиль рококо, популярний в XVIII ст., вплинув і на книгодрукування. Видавці стали випускати крихітними накладами витончені книги різноманітних форм: у вигляді овалу, квітки, сердечка...
30. Дорослі, які регулярно читають літературу, вдвічі частіше схильні займатися волонтерською чи благодійною роботою і більш ніж у півтора рази схильні брати участь у спортивних заходах.
31. Найдовшим художнім твором є роман «Люди доброї волі» Луї Анрі Жана Фарігуля. Він був опублікований в 27 томах в 1932-1946 роках. Обсяг роману склав 4959 сторінок, а слів у ньому приблизно 2070000!
32. Найдовшою біографією в історії друкарства є історія життя британського прем'єр-міністра сера Вінстона Черчилля. Її написали син Черчилля Рендольф і Мартін Гілберт. У цій книжці аж 22 товстих томи!
33. Найбільша книжка у світі перебуває в одному з музеїв Амстердама. Це «Збірник морських правил». Заввишки книжка вище зросту пересічної дорослої людини, завширшки - 1 метр, завтовшки - близько півметра.
34. Одна з найнезвичніших у світі книжок - це «Божественна комедія» Данте, написана на аркуші паперу 80 на 60 см бенедиктинським ченцем Габріелем Челані. Всі 14 000 віршів можна легко прочитати неозброєним оком, а якщо подивитися на аркуш звіддалік, то бачиш барвисту карту Італії. На цю роботу Челані витратив чотири роки.
35. Книжки в м'якій обкладинці видавництва Penguin були створені для того, щоб зробити книжки такими ж скамо доступними, як цигарки, а перші «пінгвінівські» книжки в м'якій обкладинці поширювалися в церкві.
Комментариев нет:
Отправить комментарий